Тривав урок якоїсь мудрої науки у 4-а класі. Ми сиділи за старими дерев’яними партами, зробленими ще за технологіями царя Тимка, і, шурупаючи своїми малими звивинами, просвічували себе новими знаннями із надією, що весь цей жах колись закінчиться...
Чи то волею долі, чи завдяки спільній молитві не лише 4-а класу, бо тоді там вчились три класи, але в якусь мить старі двері, із величезною під ними шпарою, скрипнули і розчинились, впустивши до класу незнайому, але з виду позитивну людину. Це була Катерина Федорівна Гелембюк. Все, що вона розказувала, видалось не до кінця зрозумілим, але інтригуючим та цікавим. Вона завітала до нас із пропозицію взяти участь у драматичному гуртку, який очолювала. Хоч я це усвідомив значно пізніше, але особисто мене не стільки вразила перспектива стати великим артистом, скільки особиста харизма Катерини Федорівни, яка за якихось там пару хвилин повністю захопила наші малі серця. Сіра буденність наповнилась спектром нових невідомих кольорів життя.
А далі було весело, цікаво і неймовірно захоплююче. Ми пізнавали мистецтво перетворення, мистецтво відчуття образів тих героїв, яких потім на сцені зустрічали оплесками і оваціями. І нехай не кожному дано талант від Бога бути асом драматургії, проте кожен із нас, покинувши стіни рідної школи, і сьогодні плекає у своєму серці зернину щирої людяності, яка була посіяна там Катериною Федорівною.
Кожен її урок закінчувався, ще й не встигнувши по-справжньому початись, бо ми закидали Катерину Федорівну нашими нескінченними «Чому?». А вона щиро, наче по-материнськи, ділилась із нами своїм життєвим досвідом та теплом, не залишаючи поза увагою нікого. Це велика Людина, яка доносила до нас розуміння тієї мудрості, що все геніальне – просте, вчила думати серцем, бачити сутність явищ, не обмежуючись поняттями, що їх визначають. Більше того, вона демонструвала нам ту суть настільки доступно, що і сьогодні через багато років хочеться, як колись, постукати в її двері і прийти за мудрою порадою.
Скільки б не писав хороших слів про цю безмежно талановиту Людину, їх ніколи не вистачить, щоб вичерпно розказати, яким скарбом в її особі ми володіємо.
Кажуть, що немає нічого постійного, все є таким, яким воно є. Все, постійно виходячи із тих умов, у яких існує, без упину трансформується часом у щось нове. Тож, нехай ці мої слова будуть тим, що сприятиме формуванню таких умов, які дозволять усвідомити нам ту істину, що її приносять у цей світ такі люди, як Катерина Федорівна, а їм - краплиною натхнення!