Степан Григорович Пушик народився 26 січня 1944 р. в с. Вікторові, Галицького району, Івано-Франківській області в селянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах, спеціальну - в Тлумацькому сільськогоспода рському технікумі та літературному інституті в Москві.

Трудову і творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком-економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської обл. Служив у армії, після неї - на журналістській роботі. Був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Степан Пушик обирався Народним депутатом України (1990-1994 рр.). Належав до Народної Ради та Демблоку, голосував за суверенітет на за Акт про проголошення незалежної України. У Верховній Раді був членом Комісії культури й духовного відродження, а також головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик - член Спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президент Фонду культури, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів "Дзвін", "Березіль", лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, також премій М. Ірчана, О. Копиленка, ряду літературно-мистецьких конкурсів імені В. Стефаника.

Автор поетичних збірок "Молоді громи", "Золотий Тік", "Писаний камінь", "Задума Гір", "Головиця", "Луни", "Галич", "Заплаканий промінь", книжки вибраних віршів, поем і пісень "Хмаролом". Для дітей випустив збірки "Маленьке шпаченя", "Золотий човник".

Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями. Їх поклали на музику композитори А. Кос-Анатольський, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети "Співають гори", "Любисток", "Над горою місяць повен", "Козак гуляє", аудіо і грамзаписи.

Степан Пушик також є автором романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавч их розвідок, розвідок з міфології, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ "Страж-гора", "Галицька брама", "Ключ-зілля", "Перо Золотого птаха", "Дараби пливуть у легенду", "Івано-Франківщина", "Землі нев'януча краса". Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, тостів, а саме: "Казки Підгір'я", "Золота вежа", "Срібні воли", "Українські тости" та багатьох книжок, виданих у співтоваристві.

У співавторстві із В. Смоляком С. Пушик створив п'єсу за новелами В. Стефаника "Земле моя", яка з успіхом йшла на сцені Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка.

Цінним здобутком митця є його переклад, реконструція та розшифрування багатьох темних місць "Слово о полку Ігоревім".

Поет брав участь в створенні телесеріалів "Тарасові шляхи", "Карпатське літо", "Живе джерело". Він упорядкував і видав посмертні твори Ольги Стрілець.

Побував у багатьох країнах світу.

Твори Степана Пушика перекладені на російську, китайську , румунську, молдавську, білоруську, литовську, киргизьку, словацьку та інші мови.

Взято з Інтернету.

21 жовтня 2010 року відвідав Саджавську ЗОШ І-ІІI ст. Відбулася зустріч з учнівським та педагогічним колективами. Від громади села шанованого гостя вітав сільський голова Олег Кисляк.

Ольга Юліанівна Кобилянська - ще одна яскрава постать, яка милувалася красою Саджавки.

Документально встановлено, що вона бувала у селі Саджавка в 1918, 1928 і 1929 роках. Тут проживала з 1905 до 1941 р. її добра знайома, товаришка юних літ Марія Бобикевич (1859-1942 рр.) - дружина священика Сидора Бобикевича. Марія Бобикевич з роду Устияновичів, які приятелювали з родиною Кобилянських давно.

На фото: О.Кобилянська в центрі розмовляє з Марією Бобикевич. 1929 рік.

На долю О. Кобилянської випало зазнати благословенства батька Марії Бобикевич - письменника Миколи Устияновича (1811—1885), автора пісні «Верховино, світку ти наш», який давав їй читати чеські та українські дитячі книжки. Мешкаючи в Сучаві, він був у приятельських стосунках з родиною Кобилянських, коли вона тут жила (1869—1871), старечою рукою ласкаво гладив мале дівча по голівці. Дочка М. Устияновича Ольга стала сердечною подругою юної Ольги.

 На початку 80-х років XIX століття батько Кобилянської придбав для родини австрійське фортепіано. Призначалося воно, щоправда, для Євгенії Кобилянської — старшої сестри письменниці, яка з дев'ятирічного віку протягом кількох років опановувала секрети музики в приватному музичному закладі, їй пророкували велике майбутнє в цій галузі, принаймні в Кімполунзі (місто в Південній Буковині, тепер на території Румунії, де Кобилянські мешкали в 1874—1889 роках) вона вважалася найкращою піаністкою. Постійно грала на музичних вечорах у своєму місті, неодноразово брала участь у концертах у Чернівцях. У 1878 році Євгенію було запрошено в Сучаву на ювілей письменника Миколи Устияновича. Якраз тоді там відбувся загальноміський концерт, на якому Євгенія акомпанувала до окремих пісень, разом із Марією Устиянович у чотири руки грала "Угорські танці" Брамса. А взагалі, в її репертуарі були твори Мендельсона, Бетховена, Брамса.

У листі від 25 липня 1928 р. О. Кобилянська писала:
"Від вчера, то є 24-го, я в Саджавці, тут дуже добрий воздух і мені мило й добре".

Донька Марії Бабикевич Клавдія згадувала:
"Теплі літні вечори переживалися спільно на ґанку. Під шум Прута, що блистів у світлі місяця, велися цікаві балачки про мистецтво, музику..."

Будинок, де зупинялась письменниця, і зараз стоїть у Саджавці на тихій вулиці, названій її іменем. До 125-річчя з дня народження О. Кобилянської на цьому будинку встановлено меморіальну дошку (4 грудня 1988 року).

Дмитро Павличко

— поет, перекладач, народився 28 вересня 1929 р. в селі Стопчатові на Івано-Франківщині у селянській родині. Один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. З 21 жовтня 2005 року — народний депутат України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся в Києві 18-20 серпня 2006 р., Павличка Дмитра Васильовича було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Саджавка, за свою багатовікову історію, мала честь зустрітися з багатьма відомими людьми.У цій розповіді я зупинюся на відомій історичній постаті в історії України, яка волею долі опинилася в Саджавці - генерал Юрій Тютюнник.

Юрій Тютюнник-хто він і як потрапив до Саджавки?

Народився 20 квітня 1891 року в селі Будище Пединівської волості Звенигородського повіту Київської губернії у селянській родині колишніх кріпаків Йосипа і Марини. По материнській лінії був онуком сестри Тараса Шевченка Ярини[1]. В сім'ї було 9 дітей, але дорослими стали 5 (чотири сини і дочка). Старші брати Юрка належали до партії соціалістів-революціонерів, відомої своїм терором проти імперського терору самодержавства.

Навчався у сільській школі, закінчив агрошколу в Умані.

Був одружений. Дружина Віра Андріївна. Мав двох доньок.