|
There are no translations available.
 Минуло вже багато років від дня смерті воїна Української Повстанської армії Сича (Василя Пеньківського). Несправедлива, загарбницька війна забрала молодість, здоров’я, життя найкращих синів нашого села.
Вони не були байдужими і віддали все, щоб ми жили тепер в своїй Україні.
1947 рік. Чекісти нишпорять по містах і селах у пошуках жертв. Дійшла черга і до Сича. Як завжди, знайшовся Юда. Геройською смертю загинув Сич, захищаючи ідею.
1994 рік. Через багато років лісничий Середньомайданського лісництва В. Струк та лісник В. Щербатюк зробили все, щоб на місці загибелі Сича була побудована капличка.
Від 1994 року 13 січня проводиться панахида біля каплички в пам’ять про всіх загиблих воїнів УПА.
І цього року односельчани помолилися за своїх героїв.
|
|
|
|
There are no translations available.
 /Спартан — Михайло Москалюк
Легендарний сотенний УПА-Спартан
Поема Ярослава Яроша
Частина перша
1.
Рідний край звільнити від навали
Не вдалося. Третій рік — ніяк...
Москалі на хлопців чатували...
Танки з-за горба — поганий знак...
Безлад, стрілянина. Крики, свисти.
Добре, що хоч осінь і пітьма.
Колом оточили емгебисти.
І, здається, — виходу нема...
Дух незламний не скорився бісу.
Місяць виплив з хмари, мов ґердан.
Проривався виярком до лісу
З бойовою сотнею Спартан...
|
|
There are no translations available.
Софія Іванівна Мельник (1904-1998) Софію Іванівну Мельник (1904—1998). довгі роки називали партизанською кухаркою Живучи на околиці села, ця мужня жінка впродовж багатьох років пекла хліб, варила їсти, а то й сама вивозила своїм конем їжу в ліс. Інколи пекла хліб по два-три рази підряд, тільки стіну знадвору поливала водою, щоб не загорілася. Бували випадки, вихоплювала хліб з печі і ховала в цебер під січку для корови, коли облавники вже ламалися в двері. Це про неї писав Д. Павличко: «...там мені дали хліб, пахне мені і досі...» |
|
Сім'я Гордєєвих :: Війна після війни |
 |
 |
 |
|
There are no translations available.
Всі члени нашої родини прямо чи частково постраждали від сталінських репресій. Юстина Василівна Джигринюк (за чоловіком Гордєєва), 1924 року народження, народилася в селянській сім'ї, у Надвірнянському р-ні, Івано-Франківської області, селі Саджавка. У сім'ї' було п'ятеро дітей. Батько швидко помер, діти залишилися сиротами. У 1944 році брат Яків пішов в Українську Повстанську Армію. У 1943 році другого брата німці відправили до Німеччини Я працювала у підпіллі, була за язковою, переводила хлопців За це мою маму радянська влада двічі арештовувала, піддавала допитам. На третій раз нас трьох: маму, мене І брата Олексу у 1947 році вивезли до Сибіру, в Омську область. Від страшних умов життя, голоду, холоду люди вмирали, як мухи, і ми удвох (я і моя подруга по нещастю Ягнич Марія) вирішили втікати на Україну. Нас спіймали, судили й відправили відбувати покарання на далеку північ - порт Ігарку. Там я працювала на лісорозробках. Після відбування строку знову повернулась а Омську область, працювала в лісі до 1960 року. В 1960 ром) із сім'єю: мамою, чоловіком І трьома маленькими дітьми повернулась на Україну. Але ми не дуже були потрібні місцевій владі. Чотири роки нас не прописували. Чоловік мій, Гордєєв Марко Юхимович, а Рівенщини. Тому ми їздили всі ті рови з Івано-Франківської області до Ріененьської з дітьми і речами. На роботу ніхто не хотів брати без довідки з місця проживання. Доїздилися ми до того, що не було вив що дати дітям поїсти. За станом здоров'я я не змогла далі працювати. Тепер я одержую пенсію на рівні тих жінок, які ніколи не працювали. Тих 13 років роботи в лісі не мають ніякого значення для начислення пенсії В трудовій книжці в лише 8 років, бо роки тюрми І перші роки висилки не були туди записані. Маю великий жаль І на теперішню владу, яка не подумала про таких, як я.
|
|
Народна пісня "У Саджавці, в березині" |
|
|
|
|
There are no translations available.
У Саджавці, в березині
Стрільці спочивали.
Приздрів зрадник України -
Ми про те не знали.
|
|
|
|
|
|
|
Page 1 of 2 |
UPA
