Кожен із нас колись народився, а тому мабуть розумно стверджувати, що він живе. Але що значить жити, навіщо? В більшості тих, хто читає цей текст є очі. Очі то такий чудовий механізм у нашому організмі, через який ми розглядаємо світ у якому живемо.

А ще ми маємо властивість думати. Виходить, що дивлячись живим організмом через очі на світ, ми про щось думаємо. Думаємо ми навіть в перервах, коли кліпаємо. А-а-а-а... дійсно, ще ми маємо свідомість, хоча не відомо хто насправді кого має. Ми, тобто ти, я, ті, що коло тебе, і ті коло тих, що коло них, або просто свідомість кожного зокрема із такої точки зору намагається ідентифікувати все що нас оточує, як мінімум для того, щоб дати відповідь на питання „хто я, і навіщо?”.

Мабуть це правильно… хоча ні не правильно. А чому неправильно? А неправильно тому, що як показує практика тисячоліть, врешті-решт відповідь не знаходиться, а власник такої точки зору поступово перетворюється на виживаючого в таких умовах егоїста. Велика кількість таких егоїстів називається суспільством. Суспільство грає в гру під назвою „життя”. Загалом цікава гра, що захопивши увагу, повністю затягує у свої володіння. Саме там є злі, добрі, білі, чорні, нормальні й не дуже. А ще... ця гра без суті, замість переможців там лише переможені життям, а точніше без життя.

Хтось мудро зауважив, що кінець епохи це та мить, коли в людей закінчується віра в ілюзії, які становлять її суть.